З Сєргєя Єсєніна. За горами, за жовтими долами

За горами, за жовтими долами

Простяглася вервечка хатин.

Бачу ліс і призахідне полум’я,

Та повитий кропивами тин.

Де зрання над церковними банями

Голубіють небесні піски,

І ясніє травою й зітханнями

Від озер вітерець шелесткий.

Не за співи весняні розложисті

Дорога мені ця просторінь.

Я люблю журавлино, знеможено

Монастир на високій горі.

Кожен вечір, як синь затуманиться,

Як повисне зоря на мосту,

Ти ідеш, моя бідна прочанице,

Уклонитись любові й хресту.

Смирний дух монастирського жителя,

Спрагло слухаєш ти єктенью,

Помолися ж бо лику спасителя

Про загублену душу мою. 

________________________________________

Текст оригіналу:

 * * * *

               За горами, за желтыми долами
               Протянулась тропа деревень.
               Вижу лес и вечернее полымя,
               И обвитый крапивой плетень.

               Там с утра над церковными главами
               Голубеет небесный песок,
               И звенит придорожными травами
               От озер водяной ветерок.

               Не за песни весны над равниною
               Дорога мне зеленая ширь -
               Полюбил я тоской журавлиною
               На высокой горе монастырь.

               Каждый вечер, как синь затуманится,
               Как повиснет заря на мосту,
               Ты идешь, моя бедная странница,
               Поклониться любви и кресту.

               Кроток дух монастырского жителя,
               Жадно слушаешь ты ектенью,
               Помолись перед ликом спасителя
               За погибшую душу мою.