* * * *

(Ользі Герасим’юк)

Зірки упали удвох

Грудьми до білих коліс.

Хто їхав? Нібито Бог…

А де? Та певно, що скрізь...

Йому би спокій та піст.

Йому далеко – аж ген –

До наших страчених сліз,

До наших темних письмен.

Лишив журбу без числа

та ребра чорних ворин.

Розтав собі, як імла…

…та хтозна… може, й не він?..