Т. Ярослав присвячується
Травень - місяць грузький, водяний і тванистий, з довгою й
кучерявою чуприною. Він хоч і має тіло
чоловіче, зате пахне жінками, бо тільки їм оддавна належить. І той, хто стояв, пригортаючи
молоду жінку під лихим травневим місяцем, той знає - у цей час жінка ніколи не
тримається чоловіка, як не тримається й свого тіла, бо воно у травні наче висипається
крізь пальці, наче шугає з кладки у чорторий. Скільки не збирай його у
пригорщу, скільки не припасовуй стан жіночий до свого стану, скільки не сотай
рівні нитки волосся та не складай ласкаво по голих плечах, воно все одно втече,
бо в травні жінка - то тільки пісок, заледве поцілований піною. Бо в травні жінка - не затишок і
вогонь, а голод і нестатки, яких краще не бачити, на які не зважати, аби їхня
прихована й ветха неприкаяність не нагадала тобі, що ми живемо для того, щоб
колись померти. Торкайся її персів, підважуй їх долонями і розкривай, але
навіть у голову собі не бери, що ті туго напнуті рожеві виноградини будуть твоїми.