суботу, 23 листопада 2019 р.

* * * *


груша серед поля
зав’язує пальцями кінці дня і ночі
а виходить завжди
неперервна нитка дихання –
між річкою й берегом
між квіткою й місяцем
між матір’ю й немовлям

ластівка над урвищем – то пліточка у хвилі
пелюстка над каменем – то око з-за хмари
а плач – то насправді спів
тільки всередину

ось тому нам здається
що суха груша
завжди стоїть
рівно посередині шляху
од Михайла до Варвари

а насправді вона не знати де
бо відпущені на волю птахи
весь час міняють місцями корінь і крону
а чудернацькі золоті жуки
носять по колу
її неосяжну тінь

пʼятницю, 22 листопада 2019 р.

Найперше вересня у світі


Уже ждали-ждали – весь день, із самого рання. Пожитки мої нехитрі в торбу зібрали, банку молока обідішнього – туди ж. Дивитися на торбу тоскно. Бродити по двору, виходити на город – ще гірше. Картопля то вже викопана, цибуля вибрана, зате ж кріп – це горе якесь, а не рослина. У червні він який був? Зелений, дрібненький, пахнув радісно, баба його на вареники кришила. А тепер? Жовтий і мов аж руки ламає, осипається.

Прабаба з самого ранку заводила:

– Ти ж дивись, як схочеться тобі на вроці… то ти ж не терпи! А піднімай руку й кажи вчителші – чи можна в отхоже?

Дядько додає:

– Ну шо, матрос? Кончилась твоя слобода! Тепер як запряжуть тебе – і вйо! На десять год. Геть… Як згадаю, так волос диба, їй бо!

вівторок, 19 листопада 2019 р.

* * * *


забрів у ліс –
і раптом поточився  
й упав на самісіньке дно листопаду
а там уже все листом підтикане
а там уже все глодовими ягодами підсмикане
а там уже все мохом застелене

– лягай! – мовляв

лягав лякаючись
лежав і слухав
як надворі
туман із інеєм борюкалися
та людей гукали
як мороз обтинав косою
сережки на ліщині
як брехали натщесерце
собаки з висілку

лежав і бачив
як зима в дупло зазирала
костуром постіль ворушила
співала нявчала пугукала
тяглася поцілувати мене
білими губами глив

понеділок, 18 листопада 2019 р.

* * * *


уже вкотре прокидаюся від того
як скрипить розчахнута гілка
немов лежу під грушею
праворуч – нива
ліворуч – вигін
а зверху ніч буде

поруч трава зім’ята
а тебе – немає
тебе чомусь немає
тільки тітка за обніжком
іде й пахне викопаною картоплею

кора на груші темна
павутинка між пальцями лопотить
оце б узяти та й розказати тобі
признатися
прошепотіти
встигнути
поки сіра гуска вечора
обтрушується
й ховає голову під крило