де дух маліє наче
пріль
і мокро тулиться
до тіла
зірки
витрушує з пагіль
гори тієї вѐдмідь
білий
із нір глибоких і
тісних
де хвища спить у
прикорінні
на села насилає
сни
гори тієї вѐдмідь
синій
єство невірне та
криве
і страх у ньому
необорний
зриває брили і
реве
гори тієї вѐдмідь
чорний
і проступає кров руда
і птаство падає
одтяте
коли по наших по
слідах
виходить і стає
на чатах
старезна мати
вайлувата
гори тієї ведмеда̀