середу, 13 грудня 2017 р.

* * * *



коли губи від поцілунків такі вологі й гарячі
що з ними здається добу не вийдеш між люди
коли одягу купа ще тільки ледь-ледь набуває значення
а в горлі ворушиться трохи забута застуда
я думаю Господи! ну чого все таке непоправно змінне
ця зморшка на шиї – її не було! – ці вени
нащо я бачу те чого не бачив цілу годину
хто змінює станції хто ворушить кляту антену
чого я знаю про все що ти скажеш опісля
у мене вже іній на шкірі від цих передбачень
а потім ти взуєшся потім під пахвою сумку затиснеш
і вийдеш у комір сховавши губи вологі й гарячі
і винесеш запах мого коньяку шоколаду
на ржаві перила на сходи тобі незвичні
ще досі яскрава але якось мов не до ладу
неначе розв’язана подарункова стрічка


понеділок, 11 грудня 2017 р.

* * * *



Душа і дощ – тонке і синє,
закуте в сутінки густі.
... а щось змінити у житті –
як не виходило донині,
то вже не вийде й поготів.

Ти не пиши мені. Облишмо.
Хай буде сніг. Душа і сніг.
Душа на дні, вдалечині,
душа як привид, як повісмо,
як темна пляма на рядні.

Мовчи. Тобі її не знати –
нехай же ходить по кімнаті,
рукою затуливши рот.
Душі ніхто не винуватий –
отим передчуттям утрати,
отому прагненню гризот...

суботу, 9 грудня 2017 р.

* * * *

 Ірині Долженко

Здається, це було востаннє.
Таксі під’їде – назавжди.
Ти вранці скажеш "На добраніч"
і не повернешся сюди.

Ми вже не будемо... Ми різні.
Та нас ніколи й не було.
Ти просто, подзвонивши пізно,
лягла руками на чоло,

ти просто гладила, ти просто...
а я й забув себе в теплі.
Які дзвінки?.. Які там гості?..
Які обійми взагалі?

Курю в вікно. Хай люди ранні
хоча б зажуряться крізь дим:
Мовляв, у нього все – востаннє.
Він хоче бути молодим.

вівторок, 5 грудня 2017 р.

* * * *



От перший сніг занурюється в листя,
німіє вись, вирівнюється час.
Такими днями непотрібна пристрасть.
Душа боїться, уникає блиску,
душа немовби на ніч роздяглась.

Їй тільки б соню, лелю, потягусю –
у простирадла вкутану, таку,
щоб і не знати – марюся чи снюся,
щоб тільки ласка, подушка, півусміх,
зірки в волоссі, шафа у кутку...

Ну хай би трошки ворушилось віття
за шибою, а решта все – мана...
Як легко спати, темряві служити,
з усіх можливих вигинів на світі
лишивши тільки вигини стегна.

І щоб уже – ні віршів, ані рішень.
Лежати нишком і не мати прав...
От тільки вишень...
Скинь нам жменьку вишень
у цю відправу, певно, наймилішу
з усіх Твоїх божественних відправ.

суботу, 2 грудня 2017 р.

* * * *

 Ірині Долженко

листопад такий короткий
як руки в холоді
глядь – а перед зимою все зупинилося
тільки біжать марафонці
глядь – біжать марафонці
залишаючи позаду
любов що перетліла на почуття вини
надію що опинилася страхом смерті
і звитягу яка виявилася марнославством

листопад такий короткий

біжать марафонці
біжать
крізь них мандрує
густий дощ народів

дитя
народжене для великої річки
спить у калюжі