четвер, 8 липня 2021 р.

Стамбульська пісня

 

пливла собі без голосу з ключами та й на поясі
зрадецькими дорогами хрещатими волічками  
аж поза кам’яницями де той невольник молиться
що в нього ноги спутані що дні йому полічені

не бачила за юрмами не зчулася за гомоном
забулася заплуталась ударилася зосліпу
об десять брам золочених об двадцять стін мурованих
об сонце неприкаяне в Босфорі пополоскане

а попливла б за рибами полинула б за птицями
нехай те серце вискочить нехай почує матінка
як я крізь сон ходитиму глибокими темницями
ключами дзеленьчатиму та двері отверзатиму

ячатиму обмарена сама собі розхристана
яристими намистами розкритими Коранами
щоб вивести невольника з базару аж до пристані
поміж важкими хмарами й богами барабанними

та й повернуся повагом та й піднімуся сходами
крізь десять стін мурованих лиця торкнуся пальцями  
примарна ніби гурія сріблиста наче лодія
до самих брів закутана шовками самаркандськими

бо я йому єдина як зоря над ятаганами
княгиня сліз несплаканих рабиня ймення власного
ой чом же я потурчилась чому побусурманилась –
для розкоші турецької для лакомства нещасного

Іранська пісня

 

котились темно над палацом хмари
важкі як неспокутуваний гріх
шахиня Парі і шахиня Зарі
щось танцювали спинами до всіх
і там де світу зоставалось мало
сама луна розкотиста луна
за ними піднімались запинала   
та ворушились тіні дотемна
байдужі до подяки й до покари
закуті златом тілом молоді
шахиня Зарі і шахиня Парі
як дві свічі тремтіли при воді
немовби хтось домалював їм крила
агатні коси тінь молодика
вони щезали сходились мінились
і вже було й не знати де яка
котились хмари мов підбиті синім
ще трохи й залу снігом замете
тому ви так танцюєте шахині
що вже до ранку не доживете
упадете як вершники із сідел
спалахнете як титли зі строфи
над кожним сном над кожним вашим слідом
до ранку жахно витимуть калфи