понеділок, 30 червня 2014 р.

Мадонна з вишнями

Дивись, ти сам – присілки і міста,
уламки флейт, порожні скойки щастя,
ти – літери в міжряддях… Ти – безчасся
смарагдових небесних заплітань,
де в’ються риби у Петрових снастях
і проступає титла золота

з Її долонь… З Її ридальних днів
поперек лютні виникають пальці,
немов жита, де любляться блукальці,
у землю застромивши кетмені.
Ти – перст Її. Ти музика до танцю,
проталина на зимному вікні.

Вона тобі – співоча горловина,
піднесене кантабіле, в якім
здіймає птах палкі сонетні стіни
над ідилічну самоту латини,
над чорні перетлілі мотузки –
крізь моровиці, вогнища й руїни.

Вона – криниця, де втопився сад.
Ти ж – тільки поклик, тільки зойк без неї.
З-поміж дощів і марних воскресань
нехай вона студено, як роса,
тебе торкнеться над сливовим клеєм
у млі пагіль, у плаванні мансард.

Впусти її – у свій ослаблий тон,
у перемерзлу прозелень суглобів,
в журбу і страх, в несилу і випробу
хай ллється кармазиновий потоп.
І ти узрієш із пітьми, із гробу
всього себе в пелюстяній утробі –
того, який без неї ще ніхто…


вівторок, 17 червня 2014 р.

* * * *

вона вздрівається тобі
вона зітхає не тобою
родзинка на її губі
тремтить мов камінь під водою

вона летить немовби сніг
одного подиву заради
в напіввідкритому вікні
твого занедбаного саду

її таку тамуєш ти
немов приховану провину
допоки з тиші й темноти
пливуть малюнки старовинні

допоки ждуть оддалеки
бучних погребних церемоній
її вишневі пелюстки
і вигаптувані дракони



* * * *




бракує гамору і світла
і трохи навіть маячні
твоїх упертостей гранітних
мого стояння при вікні

того нервового стояння
з блакитним димом на виду
нічної музики у крані
притихлих кроків у саду

якоїсь туги у прощанні
і ще останнього листа
де є цілунок на добраніч
моїм прокуреним вустам

понеділок, 16 червня 2014 р.

* * * *

постій при моїм столі
в червоній осінній хвищі
за тінню своєю ближча
до скрипок і кораблів

роздягнена догола
до холоду по долонях
до кволого безбороння
від холоду без тепла

пали мені навмання
слова що не знають пари
про день у димах пожарищ
про дім за димами дня

стиханням своїм тонким
лети над моєю ніччю
пропаща весільна свічко
у сутінку чорних схим

вівторок, 10 червня 2014 р.

Трійця

І дощ пішов на Трійцю, як завжди.
Надпив довкілля скрипом берестковим.
Бродив собі, як слово попід словом,
клубком у горлі пошепки бродив.

Півонія лежала навмання.
Сама собі, ржавіючи, лежала.
Її було рукам уже замало,
і забагато споминам було:

про дощ отой, розкутий, молодий -
на всю глупоту, на усе невміння,
на твій поділ, що танув над коліньми,
й на двері ті, фарбовані у синє,
що зачинились поперек ходи...

понеділок, 2 червня 2014 р.

* * * *

                                            Олені Гаран

не жаль отих цілунків поза осінню
отих цілунків перших позавіконню
і слів не жаль що випурхнули зосліпу
неторкані немовлені некликані

не жаль дерев за дальніми могилами
що наче груди вкрилися гілляччями
зірок не жаль що в озері варили ми
і їли ще сирими і гарячими

ніхто не знає де тоді пропали ми
й чого тепер годинами тривожними
нам жаль кота одного заблукалого
кота отого що знайти не можна вже