неділю, 28 жовтня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Гітара



Починається
плач гітари.
Розбивається
чаша ранку.
Починається
плач гітари.
Ти не змусиш її
спинитись.
Неможливо її
спинити.
Як вода,
монотонно плаче.
Наче вітер над снігом, плаче.
Ти не змусиш її спинитись.
З нею наче минуле плаче,
з нею – Півдня пісок гарячий
ще благає камелій білих.

То плаче без ранку вечір,
то плаче стріла зів’яла,
то перша пташина мертва
співом на віти впала.
Ой, гітаро,
загрузли в серці
п’ять кинджалів.
______________________________________________________

Текст оригіналу:

пʼятницю, 26 жовтня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Романс про чорну тугу



Хосе Наварро Пардо

Півні молотками крешуть
далекі ранкові іскри,
коли Соледад Монтойя
горами проносить пісню.
Мосяжного тіла камідь
конями пахтить і тінню,
а груди, немов ковадла
у круглій пісенній піні.
- Кого, Соледад, шукаєш
сама у глибокій ночі?
- Кого б я тут не шукала,
казати тобі не хочу.
Шукаю саму себе я,
та втіху мою дівочу.
- О Соледад! О туго!
Коня, що галопом скаче,
урешті поглине море,
і хвилі над ним заплачуть.
- Не згадуй мені про море.
Росте моя чорна туга
на землях, де сплять оливи,
де в листі співає пугач.
- О Соледад! Та звідки ж
зажура твоя незряча?
Чекання вуста неволить,
і соком цитрини плаче.
- О туго! Немов причинна,
собі не знаходжу ради.
А коси за мною з кухні
до ліжка повзуть, мов гади.
О туго моя! Вкривають
мій стан бурштинові знаки.
О біль сорочок пребілих!
О стегна – суцвіття маків!
- Піди, Соледад, омийся
із жайворів сон-водою,
та й заспокоїш серце
навік, Соледад Монтойя.

Співає в долині річка
мереживом неба й листя,
коли гарбузові квіти
віншують ранкове світло.
О вічна циганська туго
в своїй самоті остання!
Ховають старі джерела
далеке твоє світання.
______________________________________________________________________________

Текст оригіналу:

понеділок, 15 жовтня 2012 р.

А осінь вже спрозоріла до гноття



А осінь вже спрозоріла до гноття
й пішла собі наопаш, навпрошки
туди, де вранці проти сонця Мотря
складала млу в кропив’яні мішки.

Мололи пустку у курних оселях
мірошники уважні й вогняні.
Й до ранку матір кликали жерделі
і шепотіли листям по стерні…

вівторок, 9 жовтня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Балкон



Співає саети
Лола.
Тореро
стоять довкола.
Головою
цирульник самітний
вторить
Лолиним ритмам.
Серед
пахучих плетив
Лола
співає саети.
Лола,
та сама, біла,
що очі в воді
згубила.
 ______________________________________________

Текст оригіналу:

четвер, 4 жовтня 2012 р.

Розстріл в „Каравані”. Історія з приводу…



Не знаю, наскільки це правда, але біологи стверджують, що якщо маленького пацюка загнати в глухий кут і не лишити йому шляхів відходу, він просто кинеться вам в обличчя і намагатиметься виїсти очі. Чомусь саме така аналогія прийшла до мене після прочитання матеріалу про розстріл у „Каравані”.