суботу, 22 вересня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Romance de la Luna, Luna



Кончіті Гарсіа Лорка

Прийшла Luna Luna в кузню
з подушкою нардів білих.
І стежить за нею хлопчик.
І стежить за нею пильно.
Прозоре повітря ловить
її щонайменший порух.
Тверді олов’яні груди
випростуються, мов гори.
- Втікай, Luna Luna, швидше, -
застануть тебе цигани,
змайструють із твого серця
каблучки і талісмани.
- Пусти мене, хлопче, в танець!
Як двері вони відчинять, -
лежатимеш ти на горні
з заплющеними очима.
- Втікай, Luna Luna, швидше, -
Вже коні летять по схилах!
- Не смій зачіпати, хлопче,
мою прохолоду білу.

Чимдуж наближався вершник,
бючи в барабан долини.
Та тільки заплющив очі
у кузні малий хлопчина. 

Верталися темним гаєм
цигани – ножі співочі.
Світили у вітті чола,
тривожно дзвеніли очі.

Як жаско сова співає
опівночі про розлуку.
До неба йде Luna Luna,
до неба з хлопям за руку.

У кузні цигани плачуть,
Голосять, не бачать світу!
А вітер слідкує потай
крізь віти, крізь темні віти.
_________________________________________________________________

Текст оригіналу:

понеділок, 17 вересня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Севілья



Севілья – вежа,
стрілами підперта.

Вона – для ран.
А Кордова – для смерті.

Підстерігає невмирущі ритми,
заплутує, неначе лабіринти,
немов гарячі лози виноградні,

Севілья ранить!

Під небесами, зігнутими криво,
під небесами – у полях безкраїх
дзвенить ріка у всі свої тятиви,
летить стріла,

а Кордова ховає!

Несамовита з обрію – до лісу,
підмішує в вино своє останнє
довершеність стрункого Діоніса
і гіркоту бентежну Дон-Хуана.

Севілья ранить.
І навіки ранить!
____________________________________________

Текст оригіналу:

понеділок, 3 вересня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Пейзаж



Поле
оливами
розгортається і згортається,
ніби віяло.
Понад оливами
небо нахилене.
Злива прачорна –
стужею в зорях.
Тремтить очеретом темрява,
річкою йде, уроча.
Вітер береться брижами.
Оливи
кричати
хочуть.
Зграя пташок упійманих
довгими місить крилами
тіней погасле клоччя.
 ____________________________________________________

Текст оригіналу:

неділю, 2 вересня 2012 р.

Сховайся, серце, і мовчи…

Сховайся, серце, і мовчи…
Ти чуєш?!
Чуєш?!
Хто се?
Хто се?..
...З ясиром щедрим
їде осінь –
золотоокий
половчин.

Стояв отак під вікнами у тиші



Стояв отак під вікнами у тиші –
так нерухомо, наче в тишу вмерз…
І чомусь мати з кладовища вийшла
та до причілка прихилила хрест.

Постояла між вікнами і часом.
Під грушею схилилась до стола.
Зітхнула важко. Я не оглядався.
Вона понад причілком і пішла.

А я стояв під вікнами, на межці,
стояв і слухав, з місця не рушав,
як жовті груші гупають о стежку,
як о причілок гупає душа.