Яйце (вступ)
Пам'ять - це не думки, не слова, які дружно беруться за руки і розмірено
йдуть у речення. Пам'ять - це здебільшого скалки, обривки, уламки. Частково
засвічені шматки фотоплівки. Піщинки. Білий шум. Подряпина на воротах.
Коров'ячий ріг на лутці. Мороз на шкірі. Яма, в яку хочеться засвітити
ліхтариком. Але це тільки твоя особиста яма. Тільки ти направду здатен
побачити, що в ній. Ота миттєвість, отой раптовий виплеск у темряві, більше
нікому не дасться так боляче, так однозначно. Бо що б то, здавалося, таке -
спогад про те, як ти колись знічев'я спалив гусяче яйце на піску? Років у три.
Ти спершу порвав дідову книжку, чиркав сірниками по сторінках, тоді почав
підкладати гілочок, соломи. Нарешті зверху поклав яйце. Воно там поволі чорніло
з боків. Зверху стояло гаряче літнє сонце. Навколо все було червоним і
вітряним. Ти сидів навпочіпки і паличкою потихеньку совав те яйце в багатті. А
воно мовчало і чорніло. Ти не знав, не розумів, що то було не яйце, а твоє
найперше відчуження світу, який раптово став ворожим і загрозливим. То була
твоя перша темна пляма на тілі. До тієї плями ще не скоро додадуться зморшки -
спершу мімічні, а потім вікові, темні кола під очима від неспання, жовті сліди
між вказівним та середнім пальцем від цигарки, сиві волосини. Ти ще про це не
знаєш. Але яйце вже горить, і за декілька митей, уже за мить воно лусне. Ти
нікому-нікому в своєму житті не розкажеш ні де ти взяв те яйце, ні що було там,
усередині. Але ж апарат усе одно зрадницьки клацнув саме тоді, коли ти палив
яйце, коли вперше відчужував од себе лагідний картатий світ.