нічого ти вже не
надбаєш
бо осінь
і криво
над церквою дріт
гуде
роздягнешся
зайдеш у воду
а їхати час
і судоми у м’язах
і вже не
сховатись ніде
і нічим
прикритися
вітер усе
позаносив
двірник підмітає бляшанки
мугикає в
скурений вус
ти там за
воротами теж
як і решта
прощення попросиш
і скажеш
о як я
мій Боже
люблю і боюсь
та він не почує
напевно
бо справи бо нащо
натомість Харон
тебе висадить
десь на холодних
путях
дістань сірника –
і нарешті багаття
обрящеш
на крихітній
станції
в урні спаливши
сміття