Тобі тепер ніхто
не винуватий.
Минає літо. Може,
скажеш, ні?
Схотілося до півночі
блукати,
Чогось шукати,
мабуть, на стерні.
Обтерти грушку,
стати на обніжку…
А ніч пахуча, а
роса – важка.
І губи, губи – як
у жодній книжці –
Нема такої туги у
книжках.
І хоч би голос,
музика чи вітер…
Ні, ти один. Один
на світі ти
По цій стерні. І хтозна,
що робити –
Чи плакати, чи
вже додому йти…