глибокі нурти серед хвиль
встає із хвилі як з похмілля
та й будить коника василь
а вітер віє верби пишуть
рудою крів'ю по снігу
і плачуть дві великі тиші
з човнами ночі коло губ
а бубон б'є а скрипка грає
вовками давніми здаля
іде василь гілки ламає
несе на села весілля
іде василь в далеке поле
в глибоку твань у чорну слизь
де вдови поділили голос
його коханої колись
Немає коментарів:
Дописати коментар