Летіла на квітку
маленька бджола,
бо мама навчила,
бо квітка цвіла.
Розплющила очі волошка
зі сну:
"Це хто тут
дзижчить у солодкім лану?
Це хто тут
прожогом, притьма, на льоту
нахабно розкошлав
імлу золоту?!"
Медунка струсила
пергу із крила
і квітці
розважливо відповіла:
"Є сонячне
літо. Є зелень гілок.
Є квіти, в яких
достигає пилок.
Ті блиски пахучі,
ті сховки тепла
Із квітки на
квітку відносить бджола.
Вже так повелося
із давніх-давен:
Є той, хто без
іншого не проживе:
Без дощику –
річка. Без мами – дитя.
Усіх пов'язало це дивне життя.
Я в тому не
винна. Мій звичай такий:
літати в полях і
єднати квітки."
Знітилася квітка,
і в сонячній млі
блакитну кудельку
відкрила бджолі.
Над кублами туги,
розлуки і зла
Дзвеніла бджола і
волошка цвіла...
2014