* * * *

усе спогадується й ні

то крик страшний то сон дитинний

пів місяця пів деревини

в напіввідчиненім вікні

а десь же в нетрях низових

у давнім і таємнім схроні

прихилені до голови

лежать у сутінках долоні

лежать долоні голубі

а серце з'юшене як зрада

лякає заспану рибінь

тонкої річки листопаду