* * * *

Скрипаль осінній – ні душі, ні тіні.

Ні стін, ні печі, а зима – за схлип.

Хіба що сни, та молоді, як вина,

сини в намітках облетілих лип.

Тікають пальці, бо ніхто не спинить.

Тікає все й не спиниться ніде.

Кому ж ті плечі, випростані в синє?

Кому те серце, нащось молоде?

Кому той сон, той переліт качиний?

Отой розліт упертої брови?..

А голова вже впала на коліна...

І мурашва налізла в рукави...