* * * *

 (Ірині Долженко)

Не стане ні будинків, ні людей.

Хіба що вітер, безнадії спраглий,

коли своє багаття розкладе

поміж дощами романтичний Вагнер.

Палкий юнак, кривавий маніяк,

крізь темноту, скрипучу, мов фонограф,

супроти волі слухатиме, як

від музики здригається дорога.

Погріє руки, піде впорожні,

крізь косий дощ ступаючи поволі.

І невідомі мертві красуні

над ним нестимуть чорну парасолю.