четвер, 14 вересня 2017 р.

* * * *



де дух маліє наче пріль
і мокро тулиться до тіла
зірки витрушує з пагіль
гори тієї вѐдмідь білий

із нір глибоких і тісних
де хвища спить у прикорінні
на села насилає сни
гори тієї вѐдмідь синій

єство невірне та криве
і страх у ньому необорний
зриває брили і реве
гори тієї вѐдмідь чорний

і проступає кров руда
і птаство падає одтяте
коли по наших по слідах
виходить і стає на чатах
старезна мати вайлувата
гори тієї ведмеда̀

Немає коментарів:

Дописати коментар