(Ользі
Герасим’юк)
Зірки упали удвох
Грудьми до білих
коліс.
Хто їхав? Нібито
Бог…
А де? Та певно,
що скрізь...
Йому би спокій та
піст.
Йому далеко – аж
ген –
До наших страчених
сліз,
До наших темних
письмен.
Лишив журбу без
числа
та ребра чорних
ворин.
Розтав собі, як
імла…
…та хтозна… може,
й не він?..
Немає коментарів:
Дописати коментар