пʼятниця, 29 травня 2020 р.

Федеріко Гарсіа Лорка. Сомнамбулічний романс

Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.
Ворушачи пояс тінню,
то мрію, то тугу кличе
зеленоволоса діва –
холодного срібла вічі.
Люблю я пахучу зелень,
де місяць циганський плаче.
Її споглядають речі,
вона їх чомусь не бачить.


Люблю я пахучу зелень,
де інеєм зорі сяють,
де рибами стелять тіні
дорогу ночей безкраю.
А смоква об вітер треться
папером гілок наждачним,
гора, наче кіт-злодюга,
агави гіркі їжачить.
Та хто уже прийде? Звідки?
Поруччя їй стан заморять.
Зеленоволоса діва
в солоній задумі моря.

- Я згоден мінятись, куме:
коня – на її оселю,
сідло – на її свічадо,
ножа – на її постелі.
З далекого порту Кабри
я зрошую кровю скелі.
- Якби лиш я міг, юначе,
то слова свого б дотримав,
та я вже – давно не я,
і дім мій уже - не дім мій.
- То дай хоч умерти, куме
на ліжку з твердої криці,
і хай надо мною тужить
шовкова її спідниця.
Поглянь на криваву рану,
із неї ще кров сочиться.
- На грудях твоїх троянди,
темнаві, неопалимі,
а кров твоя бє і пахне,
тобі вже її не стримать.
Та я вже – давно не я,
і дім мій уже - не дім мій.
- Дозволь же мені піднятись
на поруччя ці високі,
Дозволь же мені піднятись,
хоч раз осягнути оком
оселю, де зелен-місяць
оглух від стрімких потоків.

Два куми ідуть угору,
і сходи під ними грають,
дорогу сльозами миють,
криваві сліди лишають.
На сонних дахах блищали
вогні ліхтарів срібляних,
терзали криштальні бубни
ножами рожевий ранок.

Люблю я пахучу зелень,
зеленого вітру клекіт.
Уже піднялися двоє,
аж раптом гроза далека
внесла шумовиння ніжне –
бентежну скорботу мяти
й васильків солодку спеку.
- Та де ж вона, куме, куме,
гірка і зелена діва?
О, скільки вона чекала!
О, скільки вона чекала!
Важким, як туман, волоссям,
свою самоту звивала!

Байдуже лице водойми
на хвилях гойдало мовчки
зеленоволосу діву –
холодного срібла очі.
Крижинкою срібний місяць
її відпускать не хоче,
а ніч, як майдан церковний, –
інтимна і непорочна.
І тільки хмільні жандарми
у двері вломитись хочуть.

Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.

Немає коментарів:

Дописати коментар