в день коли
шкіру янгола
прохромили кістки
хребта
а нуртування його
крові
стало словами
од яких запаморочився
світ
ти висмикнула
свою руку з-під моєї
загатила поглядом
сизий туман
і погнала його
вниз як отару
я ж одвів від
тебе очі
і подивився
далеко через твоє плече –
там на поверхні
ріки
зануреної у
власну тінь
нерухомо лежала
самотність
і неприкаяність
усіх на світі речей
що колись
почалися зі щастя
я тоді подумав що
смерть
це золота рибина
що перестрибує
кам’яний міст
на льоту ковтаючи
гігантського
чорного бика
Немає коментарів:
Дописати коментар