Катлєти

Є в нас у селі тьотка одна – звать Ларіска. А якшо повністю – Ларіска Протівотанкова. Славна тим, шо в радянські часи любила каждий тиждень устраювать у дворі суботники. Робила в санстанції, травила крис і прочу живность, не знаю як ця профа називається.
І ще є одна тьотка – Інна, моєї матері подруга. Славна тим, шо вміє гадать на картах і все вгадує. До останньої цурочки і кніпочки. Але її чоловік не любе отих праздно шатающихся прохачок погадать і постоянко рве Інці карти. 

І от зимовий вечір. Інка жаре катлєти у веранді (а це в неї заодно й кухня). Жаре вона жаре, нікого не трогає, і тут – їблись, приходе Ларіска, і каже:
- Інна, погадай, бо всьому пизда настала. Мій начав бухать і кажеться ходе до жабомордої Вальки з лабораторії.
Інка їй:
- Не буду я тобі, Ларіса, гадать, бо мені ніколи. Жарю катлєти осьде, і щас буду варить макарони.
Та не отстає:
- Та Іночка, погадай, я тобі осьо і шмат полотна принесла, і крашанок, і пачку Парламента. Погадай, молю!
Інка їй:
- Ларіса, я не буду гадать, бо ніколи. Жарю катлєти. Буду варить макарони. А якшо ти щас отсюда не підеш, то переїбу друшляком. Ти мене, Ларіса, знаєш.
А та їй вдруг:
- Кстаті, Інна, ти неправильно ліпиш катлєти. Треба ліпить продовгуваті, а в тебе круглі.
Інка така обертається:
- Та чи тобі не однаково, круглі вони чи продовгуваті? Ти один хуй їх не їстимеш!