* * * *

Траву скосили. Побілили школу.
З димами думи стали заодно.
І холодно, так нібито ніколи
вже не заснеш з відчиненим вікном.

На ринку вже не сваряться, не смітять,
не віддають останнє за дурняк.
А по дворах не так сміються діти
і від дощу ховаються не так.

І вся прозора, наче Мати Божа –

крізь чорний час і суєту людську –

на роздоріжжі хрестить перехожих

бабуська із пучками часнику.