* * * *

ти старієш

ти вже

не охочий до теплих одверть

все чутніша печаль

і немов затишніша за радість

ще не пише тобі

над планшетом нахилена смерть

у кросівках легких

на закинутій літній естраді

ти минаєш її

проз вокзал і театр і базар

ув осінній юрмі не додому ідеш як додому

і не пишеш листів

і не віриш вечірнім сльозам

і скидаєш пальто

на свою молоду невагомість

ще не пахне тобі

те зело що у землю росте

просто хочеться стати

й навіки обнятися з лісом

так ти все й уявляв

так і бачив собі

а проте

ти боїшся старіти

боїшся

боїшся

боїшся