* * * *

Д.Д.

Десь, певно, там, у музиці, у синій,

куди я йшов, та щастя не спіткав,

якесь хлоп'я фотографує іній,

відклавши вбік старого рюкзака.

Вдивляється – гілляка, каменюка.

І тиша... тільки ґава не вгава.

Ніхто не йде. Хлоп'яті мерзнуть руки.

Упала навзнак стежка снігова,

грудьми припавши до чужого сліду,

не стерпівши своєї самоти...

Хтось наче йде... Ось-ось уже підійде

і витре запітнілий об'єктив.

Та ні, нікого. Тільки з пилорами

доносяться невиспані баси...

Між небом і вечірніми дворами

полотнищем вирівнюється синь...

Стою собі, бо що вже тут удієш,

як жодна стежка досі не моя...

І те хлоп'я. Чиєсь таке нічиє.

Таке чиєсь покинуте хлоп'я...