* * * *

І сон – не сон, і ніч – якась не ніч,

чи холодком, чи цигарковим димом –

гукає, не дає зімкнути віч,

тиняється між безвістю й дверима.

Оце би спав... оце би так заснув,

обнявши сни протрюхлі та проталі

про путь курну, про потороч лісну,

про темну хатку з ґаночком печалі.

Там ніч, як ніч, стоїть при рушниках,

мов повінь, прибивається до печі.

У сну долоня тепла і важка.

В безсоння гострі та сутулі плечі.

Простягнеш душу крізь глибокий дим –

наткнешся на тривогу і маруду.

Зима минула, та тепла не жди.

І ніч іде. І сну мені не буде...