* * * *

груша серед поля

зав’язує пальцями кінці дня і ночі

а виходить завжди

неперервна нитка дихання –

між річкою й берегом

між квіткою й місяцем

між матір’ю й немовлям

ластівка над урвищем – то пліточка у хвилі

пелюстка над каменем – то око з-за хмари

а плач – то насправді спів

тільки всередину

ось тому нам здається

що суха груша

завжди стоїть

рівно посередині шляху

од Михайла до Варвари

а насправді вона не знати де

бо відпущені на волю птахи

весь час міняють місцями корінь і крону

а чудернацькі золоті жуки

носять по колу

її неосяжну тінь