* * * *

 

Дивись – цей ліс надвечір зник увесь,
Мов лист, упав кудись за огорожу.
Лишилось тло задиханих небес,
саменьке тло, а далі – вже й не можна.

Погоня довга, тятива – тонка.
А птаство, птаство… та йому ж байдуже,
що згасла за шипшиною ріка
й настала тиша, вража й осоружна.

Дивись – орда за шатрами лягла,
до шоломів примірявши покору,
коли дари із княжого стола
губами брала олениця чорна.