четвер, 8 липня 2021 р.

Стамбульська пісня

 

пливла собі без голосу з ключами та й на поясі
зрадецькими дорогами хрещатими волічками  
аж поза кам’яницями де той невольник молиться
що в нього ноги спутані що дні йому полічені

не бачила за юрмами не зчулася за гомоном
забулася заплуталась ударилася зосліпу
об десять брам золочених об двадцять стін мурованих
об сонце неприкаяне в Босфорі пополоскане

а попливла б за рибами полинула б за птицями
нехай те серце вискочить нехай почує матінка
як я крізь сон ходитиму глибокими темницями
ключами дзеленьчатиму та двері отверзатиму

ячатиму обмарена сама собі розхристана
яристими намистами розкритими Коранами
щоб вивести невольника з базару аж до пристані
поміж важкими хмарами й богами барабанними

та й повернуся повагом та й піднімуся сходами
крізь десять стін мурованих лиця торкнуся пальцями  
примарна ніби гурія сріблиста наче лодія
до самих брів закутана шовками самаркандськими

бо я йому єдина як зоря над ятаганами
княгиня сліз несплаканих рабиня ймення власного
ой чом же я потурчилась чому побусурманилась –
для розкоші турецької для лакомства нещасного

Немає коментарів:

Дописати коментар