Віршам Ніки Новікової присвячується
Арапаймо семи морів
в тебе в горлі сім якорів
притлуми моє тіло до дна
хай поглине мене глибина
хай потроху мене пізнає
перлоцвітне серце твоє
(Передсмертна молитва
молодого колумбійського рибалки, який помер від ран під час риболовлі восени
1999р. Переклад мій)
у ту саму секунду
коли уривається
спів
коли пісні вже
немає
але повітря ще
чутливе як легені
затули свої очі
руками
але не заплющуйся
і крізь щілинки
зможеш побачити
як перед тобою плаває
риба
вперед і назад
вперед і назад
то власне продовження
голосу
продовження пісні
то дим який
завжди зостається після співу
не лякайся але
то власне смерть
у великих лусках
по яких повзають
перлівниці
саме такою ти
колись побачиш її
але не тепер
вона прийшла по
мене
по мій голос
що його колись
подарував мені молодий рибалка
у сонячний
листопадовий день
тоді він і
розповів мені
про птахів
бо з них і почалася колись ця історія
такого ж дня коли сонце вже не діставало води
і від спраги почало несамовито проціджувати
птахів крізь повітря і навіть
крізь хвилі
то був перший день чиєїсь самоти
яка вже стала самотою твоєю
бо все за чим ми не встигаємо пожалкувати
стає врешті самотою
і її несуть птахи
і кладуть на воду
як човен
я так ішов і
думав
але нічого не
говорив
хоч і коштувало
мені великих зусиль
те мовчання
позаяк я знав (од
того молодого рибалки)
що все сказане
нами вголос або написане на папері
умирає одразу по
народженню
що всі слова
одвіку німі сліпі і порожні
бо вони зайвина і
непотріб
який ми викидаємо
з себе
ось чому ми так
швидко байдужіємо
до промовленого
ось чому
коли ми когось
любимо
ми не повинні
проказувати вголос його імені
ось чому ця поема
помре відразу по тому
як я напишу
останнє слово
але до того
(рибалка просив)
я хочу розповісти
тобі
про І
бо коли ми говоримо Ти і Я
ми наче креслимо прутиком свіжий сніг
ми наче перекидаємо міст через живе горло річки
ми наче стаємо по обидва боки
безіменного дерева
яке об’єднує і розділяє водночас
бо крапка над ним
ледь помітна маленька крапка
то насправді лискуча голівка змія
що заховався в гіллі
наслухати і пантрувати
аби кожен тримав в оберемку свою самоту
аби двоє нізащо не стали одним
проте як безнадійно
це не звучало б
рятунок є
просто треба дочекатися
рятунку
одного дня
хоча скоріше таки
листопадового вечора
коли дзеркало в
передпокої
вже зовсім
перестане впізнавати тебе за твоїми зморшками
коли в квартирі
сповільниться повітря
а старий кіт не
озиватиметься
скільки його не
клич
ти все зрозумієш
ти поволі
відчиниш дверцята шафи
і сухеньким як
листочок ребром долоні
проведеш по
завмерлій одежі
і вона скрушно зітхне
у відповідь
ти пройдеш на
кухню
зачиниш кватирку
загвинтиш газ
і перемкнеш воду
потім повисмикуєш
у всіх кімнатах
вилки з розеток
ще раз подивишся
на кота
і наллєш йому
води з карафи
нарешті накинеш
своє пальто
взуєшся і вийдеш
з квартири
тоді ти довго
йтимеш по вулиці
аж поки не дійдеш
туди
де помалу
закінчується місто
і починається
шосе
та поки ти йтимеш
йтимеш і
відчуватимеш
що тебе стає все
менше і менше
але світла
навколо
більше й більше
ти зрозумієш
що от сьогодні от
зараз
за останні
півтори години
ти залишив на цих
вулицях щось таке
чого жодного разу
не лишило
жодне твоє слово
ні вимовлене ні
на папері
і коли ти це
збагнеш
і стоятимеш як
осліплений
коло чорних вод
осінньої ріки за містом
до тебе озветься
молодий рибалка
він скаже тобі
що ось і настав
час
почути
про риб
бо саме в них і ховається найбільша таємниця
вони ж бо червоні
сестри сонця
сонце ніколи не говорило
і риби споконвіку мовчать
зате щовесни долаючи течію
натикаючись на корчі
плутаючись у водорісті
вони піднімаються річкою вище і вище
аби ронячи луску і ранячи серце
написати серед каміння
свою таємну поему
а на ранок
уже
слухняно попливти
голічерва за течією
рибалка вмовкне і
відставить убік весло
запрошуючи тебе
сісти
не лякайся
сідай до його
просторого човна
ти ще є
але тебе вже дуже
мало
тому треба
поспішати
ви попливете
повз течію
повз корчі
і водорість
повз луски і
каміння в лусках
ви пропиливете
мимо твого будинку
і ти зможеш
помітити
що твоє вікно
світиться
і на ньому вже
висять інші фіранки
а коли човна
застеле туман
а ріка стане
ширшою за весь світ
вам назустріч
випливе вона
продовження співу
дим од пісні
арапайма
не лякайся
тебе вже немає
Немає коментарів:
Дописати коментар