* * * *

квітнева ніч ми сонні і нагі

як білі гливи посеред проталин

ми теплий жах ми вигин і розгин

стулилися ногою до ноги

по самі зморшки вікон неоспалих

і хто торкне хто потривожить нас

хто нас ударить фарами із траси

шукають нас то голод то весна

і голос що за зиму не сконав

у глибині розпружнюється ласо

до серця що крізь нетрища веде

як вогнище вечірнього мандрівця

вуста ведуть зітхання із грудей

скришившися об марево бліде

що поміж нас послалось по долівці

ми пливемо і наскрізь і покрізь

й нічого не торкаємось настільки

що й ніч хитнувши темряву навскіс

стоїть над нами німо як колись

стояла над рукописами Рільке