* * * *

Вокзал і осінь. Шепотіння канн.

Усе квітує, все іще не звикло

до млосного перетікання вікон

у вилиці рудого юнака,

що так радіє чистому собі,

що так пасує літньому купанню...

І мати, перетворена на канну,

ще мучиться у тіні голубій.

Бо все – війна... все суєта суєт.

Недопалки, валізи поміж колій...

Серця горять, аж пахнуть каніфоллю,

і ні про що не знають наперед....