Юний серпень в
дворі чийомусь
помокрілу спалив
солому.
До гарби
прив'язавши зливу,
двоє яблук
купатись вивіз.
Всі мовчали, то й
він – ні слова,
позаносив до
клуні дрова,
та й розлігся,
важкий і дужий,
де з любистком
прощалась ружа.
Знали коні й воли
муругі,
що за тугу –
немає туги.
Тільки мати в
ослоні синій
спроквола
колисала сина...
Немає коментарів:
Дописати коментар