Де гілля зімкнулось
над поетом,
ніч у
накрохмалених манжетах
тишу зашморгнула,
як петля,
вивести веліла
грифелям
прямо на розколині
роялю
строгу каліграфію
печалі.
І лягла, як пасмо,
навздогад
на понурий
вигаданий сад.
Все затихло.
Тільки плакав гірко
чорний бик,
прив'язаний до зірки.
Немає коментарів:
Дописати коментар