пʼятницю, 13 травня 2016 р.

* * * *



В саду із тисячі люстер,
у сяйві птиць кривавих
він чорні крила розпростер
колись, і вчора, як тепер
не кришить зір, не ронить пер
на сей бетонний травень.

А так, іде серед юрби
й нічим себе не журить,
то тільки бачаться тобі
високі сполохи божби –
у морі цівок голубих,
у сій травневій бурі.

То – тиша. Лиш віддалеки
вона здається треллю...
А він – укотре не такий.
Він ніби травень навпаки –
чи з неба встав, а чи з ріки,
з пустелі чи з постелі.

Він є – як все, що з ним пливе,
притулене до скроні.
Усе буденне, містове,
таке вже марне та криве,
що й він ось-ось уже сливе
закурить на балконі.

Немає коментарів:

Дописати коментар