у місті де
провулок кожний вичах
удвох одним стремлінням
і обличчям
ми пливемо без
прихистку вгорі
усі вогні всі
зойки залізничні
щось попід нами
зморено музичать
лиш нам одним
на цьому пустирі
ми молоді ми з
косами як змії
і наші спрагло
вивільнені шиї
собак чарують і
вокзальних шльох
а поза нами дужий
мов стихія
іржавий сон розбуджений
Вергілій
зайшов по груди
в мармуровий мох
усе непевне як не
вираховуй
бо місто
переколоте на дрова
бо листя
перемліло на пісні
та тільки досі
живляться любов'ю
усі слова при
стрічах випадкових
журба на дні
душа на чужині
ми зблиски у
фіранковій обслоні
ми човники у
грубому картоні
а поза нами
студінь світова
і все довкіл просторе
і стороннє
і замість сонця
сходить на балконі
Медузина
осіння
голова
Немає коментарів:
Дописати коментар