* * * *

зітхання саду голого покинь
усе покинь од вітру і до слова
журо моя розлуко молитовна
пусти осінні ріки навпаки
спали тонкими пальцями стола
де смуги світла губляться і гаснуть
о птахо ночі квітко передчасна
що до весни дожити не змогла б
якби не ця захмарна висота
де чорна повінь дістає безодні
почуй мене сьогодні лиш сьогодні
бо це ж сьогодні березень настав

бо він уже поніс мою вину
туди де спить на веслах перевізник
звідкіль тобі я віями війну
коли вернуся в пустку і війну
моєї невідомої вітчизни