Фіалковий каптан
моїх недоль…
Зіпсутий фініш,
знищений пароль.
Аж сам на себе я
брешу невлад,
край сивих вуст –
скрипаль і марнотрат.
Та буду у
вітчизни я в гостях
аж доки не стулю,
як мовлять, вічі,
я знаю –
найкоханіші простять
мій псевдонім,
якому вишка личить.
Кохав кохану
жінку, далебі,
та небокрай
нічого й не помітив,
і серця
зачаклований рубін
мою останню
відібрав молитву.
Гори, зірнице,
пломеній, вогню.
Я страчений,
неначе ангел грішний,
ще в МВД мою
розтопчуть юнь,
коханки ще
посваряться за вірші.
А вже й не
страшно, світло зайнялось…
Ти здатна, земле,
на дотепне слово…
В труні побачу
червонясте скло
І незабудки
підпис лазуровий!
_________________________________
Текст оригіналу:
****
Сиреневый кафтан моих обид...
Мой финиш сломан, мой пароль убит.
И сам я на себя немного лгу,
скрипач, транжир у поседевших губ.
Но буду я у родины в гостях
до гробовой, как говорится, крышки,
и самые любимые простят
мой псевдоним, который стоит вышки.
Я женщину любимую любил,
но ничего и небосвод не понял,
и сердца заколдованный рубин
последнюю мою молитву отнял.
Гори, костер, гори, моя звезда.
И пусть, как падший ангел, я расстрелян,
Но будут юность в МВД листать,
когда стихи любовницы разделят.
А мне не страшно, мне совсем светло,
земного шара полюбил я шутки...
В гробу увижу красное стекло
и голубую подпись незабудки!
Немає коментарів:
Дописати коментар