* * * *

Вези мене, негодо, та й вези

через двори задихані тудою,

де мошкара пасеться над водою,

де щука припадає до лози.

Жирує щука. Міниться вода,

а голий час далеко в човні мерзне,

і гонять бриж його криваві весла,

стихаючи незмисно у слідах

утоплених, загублених, усіх,

кому навіки суджено зостатись

у невідомих водяних кагатах,

де голий час крижинкою затих.

На осінь все вертається сюди.

Осінній час - для трепету, для злуки,

для мокрих лоз, де ходить сива щука

і рве усі на світі неводи.