Ренуар

ми з ним розмовляли на віллі

у гіллі нас підслуховували невипадкові птахи

страху було багато

хоч і хотілося тут назавжди оселитись

його пальці скручені поліартритом

лежали на колінах німо

у сад заходили зими

з саду виходили зими

оживали скульптури Родена

все було голе нове безіменне

все казало:

– він – бог

він не слухає ваших криків

а тому роздягніться

одяг лишіть в альтанці

випрямте спину

втягніть живіт

він уже жде

він буває у гуморі тільки вранці

йому не потрібні ваші поклони

йому не потрібні ваші екстази

і ваші бездарні малюнки

його цікавить тільки юність

несіть йому юність

несіть