Листопадові елегії

*

Тебе – полюбив. Та люблю не тебе, не тебе –

а лиш невідому, закутану в світло пташину,

ягницю, дробину, маржину, що несамочинно

лягла на бруківку, спиняючи серце слабе;

її я люблю, і ховаю, чи пак – хороню,

тобі – простирадло підсмикую до підборіддя...

Де ж наші пожежі? Де стегна у відсвітах мідних?

Де осені кревні, розбиті об нашу броню?

Тебе я не знаю. Тобі я не вірю, але

сказав про любов – ненавмисно, навіщось, як-небудь.

Кого ж я люблю, якщо я закохався у тебе?

До чого тут я і чого моє серце гниле?

*

Ти вже не шукаєш. Ти вже не блукаєш. Ти спиш.

Розкинувшись вільно, розлігшись зухвало і голо.

Не знаєш про тіні, що з тіні виходять до столу,

що в ретязі в'яжуть цю чортову панцирну тиш.

І в місті – нудьга. Там така безпросвітна нудьга.

Тріскучі багаття, в яких палахтять заборони.

І в мокрих наметах чигають гвинтівки й дракони.

А ти тут заснула... ні тепла, ані дорога...

Така ж, як і я. Звичайнісінька. Звички. І піт.

І згага у тілі. І зламаний холод обличчя.

Моя некохана, тобою – то власне абичим...

лише б затулити оцей листопадовий світ.

*

Я був нетерплячий, коли я тебе роздягав, –

не знаючи міри і не добираючи мови...

Аж груди – сторонні, аж лоно якесь – випадкове,

і роблені зойки... й така безпросвітна нудьга.

Бо ти ж – безпритульна. Ти зайда. Чужа! Нічия!

Придатна для всього і завжди готова до всього.  

Нікому не туга. Нікому не мрія й не спогад.

... я навіть не можу назвати тебе на ім'я...

*

А де ж та дитина? А де ж то пташина ота,

що, може, ягниця, а може, маржинка, дроб'єта?..

Десь б'ється о дріт у ворожому темному гетто,

об гнотик прокльону свої запаливши вуста?

Не ремствуй. Не плач. І мене передніч не кляни,

бо зрештою все – геть усе! – западається в осінь.

Ми будемо разом. Запекло. Ненатло. Назовсім –

по сей бік зізнання, по той бік гіркої луни.

Ми будемо діти. Орелька. Морозиво. Квас.

І вата цукрова. І лагідні скалочки тиньку.

Дві білі сорочки з червоними навперемінку...

І місто травневе, усоте зневаживши час,

вдихне ліхтарями, вдихне переходами нас

і видихне нас голубими легенями ринків.