* * * *

коли губи від поцілунків такі вологі й гарячі

що з ними здається добу не вийдеш між люди

коли одягу купа ще тільки ледь-ледь набуває значення

а в горлі ворушиться трохи забута застуда

я думаю Господи! ну чого все таке непоправно змінне

ця зморшка на шиї – її не було! – ці вени

нащо я бачу те чого не бачив цілу годину

хто змінює станції хто ворушить кляту антену

чого я знаю про все що ти скажеш опісля

у мене вже іній на шкірі від цих передбачень

а потім ти взуєшся потім під пахвою сумку затиснеш

і вийдеш у комір сховавши губи вологі й гарячі

і винесеш запах мого коньяку шоколаду

на ржаві перила на сходи тобі незвичні

ще досі яскрава але якось мов не до ладу

неначе розв’язана подарункова стрічка