* * * *

От перший сніг занурюється в листя,

німіє вись, вирівнюється час.

Такими днями непотрібна пристрасть.

Душа боїться, уникає блиску,

душа немовби на ніч роздяглась.

Їй тільки б соню, лелю, потягусю –

у простирадла вкутану, таку,

щоб і не знати – марюся чи снюся,

щоб тільки ласка, подушка, півусміх,

зірки в волоссі, шафа у кутку...

Ну хай би трошки ворушилось віття

за шибою, а решта все – мана...

Як легко спати, темряві служити,

з усіх можливих вигинів на світі

лишивши тільки вигини стегна.

І щоб уже – ні віршів, ані рішень.

Лежати нишком і не мати прав...

От тільки вишень...

Скинь нам жменьку вишень

у цю відправу, певно, наймилішу

з усіх Твоїх божественних відправ.