* * * *

Гроза над жовтнем стала… Крізь гілки

дивився ти – чого вона над жовтнем,

як яра нить над полуденним шовком?..

Чого табун сахається ріки?

Чого граки при яблуках замовкли?

Як нить, як сіть, розкроювала тьму,

пливла в диму – над лугом і над садом –

аж яблука, розкльовані до саден,

лежали й дивувалися – чому

вона спинилась ген над листопадом?

І ти чекав при яблуках, як лось,

на теплий кашель, на далекий голос,

ну хоч на подих… а було довкола

так легко, що здавалося – ось-ось…

так тихо, що здавалося – ніколи.