* * * *

Вже осені зосталось небагато –

Діждати сну, дожити в самоті…

Вона встеляє сутінню палати

і розправляє пружки золоті

На подушках… ворушить у долонях,

Обсмикує мережки й шнурівці…

І переносить квіти з підвіконня

Кудись у потаємні пивниці…

Сухі долоньки, лебедина шия

– і сон гряде, і сили вже нема –

Лишень сосну хмариною прошиє

І вигаптує інеєм туман.