* * * *

…бо так хотілося забави –

багаття, надвечір’я, човен…

Торкати випадковим словом

твою розвихрену заграву.

У темноту, у нетрі, в хащі,

в гарячі сни, в тремкі пенати,

щоб тільки притьма цілувати –

спрожогу, солодко, нінащо.

Далеким спалахом і гулом,

Тяжким веслом у дельті ночі…

Щоб я робив усе, що хочу,

Щоб ти, заплющена, не чула,

як димом дихає облуда,

як підкрадається тривога.

…бо завтра вранці вже нікого

на цьому березі не буде…