* * * *

Був довгий шлях. Був ринок на узбіччі.

Тітки з торбами смутку і щавлю.

І на стіні бетонній, залізничній,

хтось написав замучене «Люблю».

І знаючи усіх, кого не люблять,

Ще геть прозора й ласа до тепла,

Весна сміялась, фарбувала губи

І пасмо відкидала із чола.

По телефону говорила з Богом.

Пригублювала вітер, як вино.  

Й ніхто не знав – ну нащо то так довго

летить пелюстя над Лебедином?..