Був довгий шлях. Був ринок на узбіччі.
Тітки з торбами смутку і щавлю.
І на стіні бетонній, залізничній,
хтось написав замучене «Люблю».
І знаючи усіх, кого не люблять,
Ще геть прозора й ласа до тепла,
Весна сміялась, фарбувала губи
І пасмо відкидала із чола.
По телефону говорила з Богом.
Пригублювала вітер, як вино.
Й ніхто не знав – ну нащо то так довго
летить пелюстя над Лебедином?..
Немає коментарів:
Дописати коментар