море із оман
любов його безсонна та оманна
то з’явиться примарою з туману
то знову навертається в туман
лихе й голодне музикою ран
потоплені у хлані каравани
баси рабів розпачні зойки бранок
одвіку в ньому грають як орган
його душа незгойна і провинна
кремезні скелі хилячи мов спини
і рокіт перетворюючи в схлип
саму себе марудить без упину
тривожними опуклостями піни
трагічними заглибинами риб
Немає коментарів:
Дописати коментар