* * * *

де я тебе розлив

на повечірні села

розсипав наче сіль

з ослаблої руки

уже не буде слів

ні тужних ні веселих

лише обжатих піль

порожні сторінки

де голос мій лункий

гукав тебе закляту

де стерпла далина

нахилена до вуст

тобі залишу рій

самотнього багаття

і нашого човна

прозорий переплюск

де вижаті поля

тебе до себе приймуть

півоберту – на гнів

півоберту – на гріх

душа як немовля

розплачеться в обіймах

і не захоче слів

бо знає все без них